НАСКРІЗНІ ЗМІСТОВІ ЛІНІЇ

Наскрізні лінії є засобом інтеграції ключових і загальнопредметних компетентностей, навчальних предметів та предметних циклів; їх необхідно враховувати при формуванні шкільного середовища.

Наскрізні лінії є соціально значимими надпредметними темами, які допомагають формуванню в учнів уявлень про суспільство в цілому, розвивають здатність застосовувати отримані знання у різних ситуаціях.

Мета наскрізних ліній – «сфокусувати» увагу й зусилля вчителів-предметників, класних керівників, зрештою, усього педагогічного колективу на досягненні життєво важливої для учня й суспільства мети, увиразнити ключові компетентності.

Для наскрізної лінії «Екологічна безпека та сталий розвиток» – це формування в учнів соціальної активності, відповідальності й екологічної свідомості, у результаті яких вони дбайливо й відповідально ставитимуться до довкілля, усвідомлюючи важливіcть сталого розвитку для збереження довкілля й розвитку суспільства.

Метою вивчення наскрізної лінії «Громадянська відповідальність» є формування відповідального члена громади й суспільства, який розуміє принципи й механізми його функціонування, а також важливість національної ініціативи. Ця наскрізна лінія освоюється через колективну діяльність – дослідницькі роботи, роботи в групі, проекти тощо, яка розвиває в учнів готовність до співпраці, толерантність щодо різноманітних способів діяльності і думок.

Завданням наскрізної лінії «Здоров'я і безпека» є становлення учня як емоційно стійкого члена суспільства, здатного вести здоровий спосіб життя і формувати навколо себе безпечне життєве середовище.

Вивчення наскрізної лінії «Підприємливість і фінансова грамотність» забезпечить краще розуміння молодим поколінням українців практичних аспектів фінансових питань (здійснення заощаджень, інвестування, запозичення, страхування, кредитування тощо); сприятиме розвиткові лідерських ініціатив, здатності успішно діяти в технологічному швидкозмінному середовищі.

Матеріали наскрізних змістових ліній на порталі Інституту модернізації змісту освіти.

Методичні рекомендації щодо викладання іноземних мов у 2018/2019 навчальному році

в Нормативно- правове забезпечення англійська мова, Нормативно-правове забезпечення німецької мови, Усі уроки англійської мови, Усі уроки німецької мови, Файли08.07.2018 14,085 Переглядів

Додаток
до листа Міністерства
освіти і науки України
від  03. 07. 2018 р. № 1/9-415

 Методичні рекомендації щодо викладання  іноземних мов у 2018/2019  навчальному році

Старт «Нової української школи»

За концепцією Нової української школи, найбільш успішними на ринку праці в найближчій перспективі будуть фахівці, які вміють навчатися впродовж життя, критично мислити, ставити цілі та досягати їх, працювати в команді, спілкуватися в багатокультурному середовищі та володіти іншими сучасними вміннями.

На сьогодні учні часто спроможні відтворювати лише фрагменти несистематизованих знань, проте часто не вміють застосовувати їх для вирішення життєвих проблем. Матеріал підручників затеоретизований, переобтяжений другорядним фактологічним матеріалом.   Дитині недостатньо дати лише знання. Набагато важливіше  навчити користуватися ними. Знання та вміння, взаємопов’язані з ціннісними орієнтирами учня, формують його життєві компетентності, потрібні для успішної самореалізації у житті, навчанні та праці. Концепція Нової української школи ґрунтується на «Рекомендаціях  Ради Європи щодо формування ключових компетентностей освіти впродовж життя».

Ключові компетентності – ті, яких кожен потребує для особистої реалізації, розвитку, активної громадянської позиції, соціальної інклюзії та працевлаштування і які здатні забезпечити особисту реалізацію та життєвий успіх протягом усього життя.

У документі Ради Європи  «Компетентності для культури демократії – Живемо разом як рівноправні громадяни в культурно багатоманітному демократичному суспільстві» поняття «компетентність»  пояснюється як здатність мобілізувати й застосувати відповідні цінності, ставлення, навички, знання та/або розуміння, щоб ефективно та належним чином відповідати на запити, виклики й виявляти можливості, які з’являються в демократичних і міжкультурних ситуаціях.

Компетентність визначається як динамічний процес, коли особа активно й адаптивно мобілізує та використовує глибинні психологічні ресурси, щоб діяти в нових обставинах. На додаток до глобального та цілісного використання терміну «компетентність» (в однині) терміном «компетентності» (у множині) позначаються конкретні індивідуальні ресурси (наприклад, цінності, ставлення, навички, знання та розуміння), що мобілізовуються та використовуються в межах компетентної поведінки. Інакше кажучи, компетентність полягає у виборі, активуванні та організації компетентностей, а також їх добре скоординованому, адаптивному та динамічному застосуванні в конкретних ситуаціях.

      Цінності – це загальні переконання людей про цілі, яких потрібно досягти в житті. Вони мотивують і слугують засадничими принципами під час прийняття рішень про те, як діяти. Вони виходять за межі конкретних дій і контекстів, мають усталені, нормативні, якісні характеристики, що визначають кінцеве рішення про те, як потрібно чинити в кожній конкретній ситуації. Вони зумовлюють стандарти та критерії для оцінювання як власних дій, так і дій інших людей; обґрунтування думок, ставлення та поведінки; вибір між альтернативами; планування поведінки; бажання впливати на інших. Цінності передбачають:

·         Визнання того, що культурна багатоманітність та плюралізм думок, світоглядів і практик є корисними для суспільства й сприяють збагаченню всіх членів суспільства.

·         Визнання того, що кожна людина має право бути іншою, обирати власні перспективи, погляди, переконання та думки.

·         Визнання того, що люди повинні поважати бачення, погляди, переконання та думки одне одного, якщо вони не спрямовані на порушення прав і свобод інших людей.

·         Визнання того, що люди повинні поважати спосіб життя та практики інших, якщо вони не порушують прав і свобод інших.

·         Визнання того, що люди повинні дослухатися і долучатися до діалогу з тими, хто є інакшим, ніж вони самі.

    Ставлення – це така ментальна налаштованість, якої людина набуває щодо іншого (наприклад, людини, групи, інституції, питання, події, символу). Ставлення зазвичай має чотири компоненти: переконання або думки про об’єкт ставлення, емоція або почуття до об’єкта, оцінювання (позитивне або негативне) об’єкта та схильність поводитися в особливий спосіб щодо об’єкта. Основним компонентом ставлення є відкритість. Відкритість – це ставлення до людей, які мають іншу культурну належність або відрізняються світоглядом, переконаннями, цінностями та практиками. Відкритість передбачає:

·         Чутливість до культурної багатоманітності, світогляду, переконань, цінностей та практик, що відрізняються від власних.

·         Цікавість та інтерес до відкриття і вивчення інших культурних орієнтацій, іншої культурної належності та інших світоглядів, переконань, цінностей та практик.

·         Готовність стримувати судження та недовіру до світогляду інших людей, їхніх переконань, цінностей, практик, а також готовність ставити під сумнів «природність» власного світогляду, переконань, цінностей та практик.

·         Емоційну налаштованість на взаємодію з людьми, що сприймаються як інакші.

·         Готовність шукати або використовувати можливості долучитися, співпрацювати та взаємодіяти на рівних умовах із тими, хто має іншу культурну належність.

      Навичка – це здатність дотримуватися комплексних, добре організованих зразків мислення та поводитися в адаптивній манері для того, щоб досягти кінцевої мети. Оцінювати на основі внутрішньої послідовності й узгодженості з наявними доказами та досвідом.

Лінгвістичні, комунікативні навички та багатомовність необхідні для ефективної та належної комунікації з іншими людьми. Вони включають у себе:

·         Здатність чітко висловлюватися у різних ситуаціях: висловлювати власні переконання, думки, пояснювати й розтлумачувати ідеї, інтереси та потреби, обстоювати позицію, заохочувати, обґрунтовувати, дискутувати, дебатувати, переконувати та вести переговори.

·         Здатність відповідати комунікаційним вимогам, що виникають у міжкультурних ситуаціях, користуючись не однією, а кількома мовами або спільною мовою (linguafranca).

·         Здатність визначати різні форми висловлювання думок і різні комунікаційні умовності (вербальні та невербальні) під час спілкування в різних соціальних групах та з представниками різних культур. Здатність налаштовувати та змінювати свою комунікативну поведінку, тобто використовувати комунікаційні прийоми (вербальні та невербальні), які співрозмовник може зрозуміти відповідно до культурних обставин, які превалюють.

·         Здатність коректно ставити запитання, коли висловлювання іншої людини є незрозумілим або коли спостерігається невідповідність між вербальними та невербальними повідомленнями.

·         Здатність долати непорозуміння в спілкуванні, наприклад, через прохання повторити чи переформулювати, переглянути або спростити сказане, що було незрозумілим.

·         Здатність діяти як мовний посередник під час міжкультурного обміну, мати навички перекладу, інтерпретування та пояснення, а також діяти як міжкультурний посередник, допомагаючи людям зрозуміти та оцінити особливості тих, хто має іншу культурну належність.

Знання – це масив інформації, яким володіє людина, у той час як розуміння – усвідомлення смислів. Термін «критичне розуміння» в цьому контексті використовується для того, щоб підкреслити необхідність усвідомлення та оцінювання значень у контексті демократичних процесів та міжкультурного

діалогу, щоб стимулювати роздуми та критичне оцінювання того, що було

зрозумілим і розтлумаченим (на противагу автоматичному, звичному, не-

рефлективному тлумаченню). Знання та критичне розуміння мови і комунікації включає:

·         знання соціально прийнятних вербальних та невербальних принципів, що існують у мові, якою послуговується людина;

·         розуміння, що люди іншої культурної належності можуть користуватися іншими вербальними чи невербальними принципами, які мають значення для їхнього сприйняття світу навіть тоді, коли вони послуговуються тією самою мовою, що й ми;

·         розуміння, що люди, які мають іншу культурну належність, можуть сприймати зміст висловлювання, що з’являються під час комунікації, інакше, ніж ми;

·         розуміння, що є безліч способів спілкування кожною мовою та чимала кількість способів використання тієї самої мови;

·         розуміння, що використання мови – це культурна практика, а мова є носієм інформації, значень, ідентичностей, поширених у культурі, для якої вона характерна;

·         розуміння, що мови можуть унікально висловлювати спільні ідеї або висловлювати унікальні ідеї, які важко пояснити іншими мовами;

·         розуміння соціального впливу різних стилів спілкування та наслідків для інших, зокрема того, як різні стилі спілкування можуть перешкоджати комунікації чи навіть зруйнувати її;

·         розуміння того, як власні припущення, суб’єктивні судження, сприйняття, переконання та тлумачення пов’язані з конкретною мовою (мовами), якою розмовляє людина.

Оцінювання навчальних досягнень учнів 1-го класу з іноземних мов

Оцінювання навчальних досягнень з іноземних мов учнів 1-х класів  здійснюється відповідно до загальних орієнтовних вимог до контролю та оцінювання навчальних досягнень учнів початкової школи. Воно є словесним і не допускає заміни оцінок іншими зовнішніми атрибутами (зірочками, смайликами тощо), оскільки вони лише підміняють бальну форму. Оцінювання має переважно формувальний характер. Такий характер оцінювання можна забезпечити використанням мовного портфоліо, основна суть якого полягає в тому, щоб показати все, на що здібні учні. Через твердження «Я знаю», «Я вмію» акцентуються навчальні досягнення учнів, розвивається здатність до самооцінювання, поступово збільшується відповідальність за власне навчання.

Під час іншомовного навчання в 1 класі вчитель повинен розуміти, що на відміну від більш дорослої аудиторії, молодші школярі потребують оцінки не стільки результату, скільки процесу навчання. Кожен учень має власний стиль і темп навчання. Тому важливо усвідомлювати, що навіть вербальне оцінювання учня вчителем не повинне стати причиною заниженої самооцінки молодшого школяра, що неминуче позначається на його навчальній мотивації й успішності.

Під час організації навчання взагалі і контролю в 1 класі зокрема важливо створювати для учнів ситуацію успіху Навіть невеличке досягнення надихає дітей. Вчитель, звичайно, завжди може знайти можливість запропонувати таку ситуацію, дати таке завдання, щоб навіть найслабший учень міг вирізнитися з кращого боку; дуже важливо похвалою відмітити навіть ледь помітне просування уперед: “Добре! Твоя буква А зараз набагато краща“.

Діти дуже чутливі до оцінювання їх учителем. Молодші школярі мають характерну особливість сприймати оцінку за виконання якогось завдання як оцінювання себе, а тому негативну оцінку вони розуміють як вияв негативного ставлення до себе з боку вчителя.

Враховуючи цю вікову особливість, а також важливу роль по­чаткової школи як «стартового майданчика» для того, щоб задати правильну «траєкторію польоту» не тільки в навчальній діяльності, а й в особистісному розвитку, учителю бажано використовувати систему змістовної оцінки, яка на етапі 1 класу має включати обов’язкових два компоненти:

1) доброзичливе ставлення до учня як до особистості;

2) позитивне ставлення до зусиль учня, спрямованих на розв’язання задачі (навіть якщо ці зусилля не дали позитив­ного результату).

Досвід свідчить, що в роботі з молодшими школярами виправ­довує себе система, за якою вони одержують тільки позитивну оцінку. Це дає можливість підтримати слабких учнів, запропо­нувавши їм легше завдання, тобто оцінюються зусилля кожного, враховуючи індивідуальні здібності.

Інші компоненти змістовної оцінки такі як: конкретний аналіз допущених учнем помилок і труднощів, що постали перед ним та конкретні вказівки про те, як покращити досягнутий ре­зультат, не є  предметом розгляду в 1 класі, але стають актуальними на подальших навчальних етапах у початковій школі.

У процесі засвоєння знань для першокласника важливе значення має становлення елементів рефлексії, спрямованих на спостереження своїх дій та дій однокласників, осмислення своїх суджень, дій, учинків з огляду на їх відповідність меті діяльності, оскільки початкові навички рефлексії як особистісного новоутворення в повному обсязі мають сформуватися тільки наприкінці молодшого шкільного віку.

Слід зазначити, що здатність до персональної (автономної) рефлексії в дітей 6-7 років є достатньо обмеженою, але можливості для її розвитку актуалізуються в груповій формі. Умовою розвитку рефлексії в цьому віці є включення дитини у взаємодію з наступним (ретроспективним) відтворенням фактичних актів дій та комунікацій в контексті особистісного та спільного значення. Таким чином закладаються основи для самоспостереження і спостереження, які виводяться на рефлексивний рівень у майбутньому. Спонукають до рефлексії запитання: «Що нового дізнався на уроці?», “Що привернуло твою увагу?”, “Що нового у спілкуванні?”, “Що тебе найбільше схвилювало (що нового в емоціях)?”

Отже, будучи другим рівнем цілісності рефлексії (на якому дитина відображає, усвідомлює, розуміє), запитання породжують у дітей перший (відображувальний вичленовувальний) рівень цілісності рефлексування – фіксації, а самі запитання для дітей мають значення як насиченість середовища рефлексивними зразками. При цьому треба уникати запитань «Що сподобалось?», «Що не сподобалось?» без попередньої операціоналізації цього узагальнення. Такі рефлексивні дії здебільшого мають вбиратися дитиною у збагаченому середовищі самостійно, ніж ним треба навчати.

Таким чином, у шестирічному віці рефлексія не може бути автономною, для її розвитку потрібно задіювати форми і процедури групової рефлексії, розподілені між дорослим, групою і дитиною. Доступ до рефлексії (точніше, можливості її розвитку на етапі 1 класу) забезпечують такі чинники як група, учитель, що спрямовують дітей в напрямку порівняння будь-яких дій, досягнень групи аж до можливості порівняння їх зі своїми. Психологи твердять, що такі порівняння не повинні закріплюватися вчителем в лінійній логіці “добро – зло”, оскільки фактично двомірні оцінки є забороненими, тому перспективою порівнянь є оцінки з різних позицій, з різних основ (як мінімум з трьох). У такий же спосіб оцінки відбуваються через позиціонування. Придумування відповідей, оцінка дій з учнівської, батьківської, вчительської, директорської має інтенсифікуючий ефект, тобто діти можуть дати неочікувано продуктивну відповідь і стати носієм переживання катарсису від відкриття. Під час навчання в 1 класі дитину орієнтують у другому рівні цілісності рефлексії на рівні феноменологізацій: пам’ятаю, згадую, забув, хвилююсь тощо. Формули вчителя “обнімемо”, “погладимо”, щоб ніхто не хвилювався, створюють потенціал перетворення феноменологізацій в автономний саморегулятив.

Як МОН планує змінити освіту в школі

Міністерство освіти та науки України винесло на громадське обговорення проект закону «Про повну загальну середню освіту». Документ визначає правила вступу дитини у школу, забороняє будь-які платні заходи під час освітнього процесу та визначає тривалість навчання у школі та скільки повинен тривати урок для кожного класу. «Українська правда. Життя» розповідає про частину новацій, які чекають на українців у разі ухвалення законопроекту.

Так документ визначає, що є три рівні повної загальної середньої освіти: початкова (перші 4 роки в школі), базова (ще 5 років у школі) та профільна (ще три роки).

Є різні форми, за якими можна отримати повну загальну середню освіту.

Це: очна (денна), дистанційна, мережева, сімейна (домашня), індивідуальна, у тому числі екстернатна, а також вечірня (на рівнях базової та профільної середньої освіти).

Профільну середню освіту можна здобути за академічним або професійним спрямуванням.

Вступ до школи

Кожна дитина має право здобувати початкову та базову середню освіту в найбільш доступному та наближеному до місця її проживання закладі освіти (його структурному підрозділі).

Якщо ви живете на території обслуговування, за якою закріплена школа, ви маєте право здобути там початкову та базову середню освіту (якщо це не приватна школа). Але можете обрати й інший освітній заклад.

Щоб правильно та ефективно розподілити території і школи, які до них прикріплять, місцева влада має вести облік дітей дошкільного та шкільного віку, враховувати спроможність кожної школи і демографічну ситуацію на цій території.

І, якщо треба, створити додаткові класи.

У школі має бути стільки перших класів, щоб початкову освіту могли отримати всі діти, які живуть на території обслуговування школи.

Обов’язково мають дотримуватися вимоги щодо наповнюваності класів.

До початкової школи мають зараховувати без конкурсу, крім закладів спеціалізованої освіти і приватних шкіл.

Дітей з території обслуговування школи, тих, які мають у ній братів чи сестер, а також дітей працівників цього закладу освіти зараховують для здобуття базової середньої освіти без конкурсу.

У старшу та профільну школу в МОН пропонують зараховувати на підставі річного оцінювання результатів навчання та державної підсумкової атестації.

Зараховувати дітей до школи можна за конкурсом за умови, якщо це не порушує право учнів, які отримали в цій школі початкову освіту, продовжувати навчання в ній. А також за умови, що кількість поданих заяв про зарахування перевищує загальну кількість вільних місць у класах.

А от щоб вступити до школи для здобуття профільної середньої освіти (академічного або професійного спрямування), потрібно буде пройти конкурс.

Територія обслуговування може не закріплюватися за:

·         ліцеями, що забезпечують здобуття виключно профільної середньої освіти, та іншими закладами освіти, що забезпечують здобуття профільної середньої освіти;

·         державними, приватними і корпоративними закладами освіти;

·         закладами спеціалізованої освіти;

·         спеціальними закладами загальної середньої освіти.

Освітній процес

Освіту у початковій та базовій середній школі організують за такими циклами:

·         перший цикл початкової освіти – адаптаційно-ігровий (1-2 класи);

·         другий цикл початкової освіти – основний (3-4 класи);

·         перший цикл базової загальної середньої освіти – адаптаційний (5-6 класи);

·         другий цикл базової загальної середньої освіти – базове предметне навчання (7-9 класи).

Скільки триватиме навчання у школі

Учні повинні розпочинати навчання у День знань – 1 вересня. А закінчувати не пізніше 1 липня наступного року.

Якщо 1 вересня припадає на вихідний, навчальний рік розпочинається у перший за ним робочий день.

Тривалість навчального року має складати:

·         у початковій школі (1-4 класах) – не менше 720 навчальних годин;

·         у гімназії (5-9 класах) – не менше 890 навчальних годин;

·         у ліцеї (10-12 класах) – не менше 1110 навчальних годин.

Тривалість навчального року для осіб з особливими освітніми потребами може бути подовжена відповідно до індивідуальної програми розвитку дитини.

Структура та тривалість навчального року, навчального тижня, дня, занять, відпочинку між ними, форми організації освітнього процесу визначаються педрадою школи.

Скільки має тривати урок

·         «первачків» не можна вчити в класі без перерви більше 35 хвилин.

·         2-4 класи не можна тримати довше 40 хвилин;

·         5-12 класи – не довше 45 хвилин.

Учні повинні мати не менше 30 календарних днів канікул.

Скільки учнів може бути в класі

У класах має бути не менше 5 учнів та не більше 30.

Якщо учнів замало для утворення класу, вони можуть продовжити навчання у своїй школі за однією з інших (крім очної) форм здобуття повної загальної середньої освіти або в іншій школі.

Розподіляє учнів одного року та наповнюваність класів директор самостійно або визначає порядок цього розподілу.

Щоб краще вчити окремі предмети, клас можуть ділити на групи від 8 до 15 дітей.

А якщо є фінансування, можна розбивати клас і на групи з меншою кількістю дітей.

За письмовими зверненнями батьків учнів директор школи вирішує, чи треба створити групи подовженого дня. Ці групи фінансує засновник школи або їх оплачують за інші кошти, не заборонені законодавством.

Щоб краще організувати навчальний процес, школи можуть формувати класи чи групи.

Наприклад, на класи з поглибленим вивченням окремих предметів, а також спеціальні та інклюзивні класи для організації та забезпечення якісного навчання дітей з особливими освітніми потребами тощо.

Якщо дитина захворіла та опинилася на стаціонарному лікуванні у медзакладі, тоді право на освіту їй має забезпечити або школа, на території обслуговування якої розташована лікаря, або інша школа за вибором дитини чи її батьків та погодженням з адміністрацією закладу.

Тоді визначають форму здобуття освіти, затверджують індивідуальний навчальний план чи визначають інший найбільш сприятливий для дитини спосіб здобуття освіти.

Якщо учень чи вчитель живе в селі більш ніж за 3 км від школи, то місцева влада має забезпечити підвезення їх до школи з попередньо визначеними зупинками.

Возити до школи мають шкільним автобусом або іншим транспортом чи регулярним перевезенням за кошти місцевих бюджетів.

Діти з особливими освітніми потребами та діти з інвалідністю, які за станом здоров’я не можуть бути у школі та здобувати освіту у формах здобуття повної загальної середньої освіти у закладах загальної середньої освіти, забезпечуються педагогічним патронажем.

Як оцінювати учнів

Школа може обрати свою форму оцінювання поточних та семестрових досягнень учнів.

Хоче – може використовувати 12-бальну шкалу. Хоче – може створити власну систему оцінювання.

Річне оцінювання та державна підсумкова атестація здійснюються за 12-бальною шкалою та відображаються у свідоцтві, яке видають учневі щороку.

Якщо школа вибере іншу систему оцінювання, не 12-бальну, то вона має створити правила переведення потім своєї системи у цю.

Освітню програму школи схвалює її педрада та затверджує директор.

Школа має право акредитувати освітню програму, розроблену іншими юридичними та/або фізичними особами. Її має затвердити МОН, щоб підтвердити, що програма може навчити учнів так, щоб вони виконали Держстандарт.

Освітня програма державного та комунального закладу освіти не може реалізовуватися чи забезпечуватися (повністю або частково) за кошти батьків та/або учнів.

Заборона платних послуг в освітньому процесі

Документ забороняє дискримінацію у школі.

Жодну дитину не можуть утискати, її не можна обмежувати чи привілеювати в освітньому процесі.

Дитину не мають права обмежувати в праві брати участь у заходах, які проводять у школі, тільки через те, чи дала вона чи ні благодійну допомогу закладу освіти.

Під час освітнього процесу у державних і комунальних закладах освіти не мають права проводити будь-які платні заходи (екскурсії, майстер-класи, тренінги тощо) чи надаватися інші платні послуги.

При обчисленні заробітної плати тривалість навчальної години становить у перших класах – 35 хвилин, других – четвертих класах – 40 хвилин, п’ятих – дванадцятих класах – 45 хвилин.

Мова у школі

Стаття 5 визначає, що мовою освітнього процесу в закладах загальної середньої освіти є державна мова. Тобто українська.

Тому кожен випускник школи повинен вільно розмовляти українською.

Нацменшинам та корінним народам гарантують право вивчати мову свого народу або нацменшини в комунальних і корпоративних закладах загальної середньої освіти або через національні культурні товариства.

Вони мають право на освіту мовою свого корінного народу чи нацменшини поряд з державною мовою.

Такі учні здобувають початкову освіту українською мовою в обсязі не менше 10% річного обсягу навчального часу з поступовим збільшенням до 20%.

Національні меншини, мови яких є офіційними мовами Європейського Союзу і хочуть отримати своє право на освіту в українській школі, мають отримати:

·         базову середню освіту державною мовою в обсязі не менше 20% річного обсягу навчального часу у 5 класі з щорічним збільшенням такого обсягу (не менше 40 відсотків у 9 класі)

·         профільну середню освіту державною мовою в обсязі не менше 60% річного обсягу навчального часу.

Діти з інших національних меншин здобувають базову та профільну середню освіту державною мовою в обсязі не менше 80% річного обсягу навчального часу.

Перелік предметів для вивчення державною мовою і мовою нацменшини визначається освітньою програмою закладу освіти за вимогами Держстандартів та з урахуванням особливостей мовного середовища.

Дітям, які хочуть вчитися мовою свого корінного народу чи нацменшини, відкриють окремі класи з навчанням своєю мовою поряд з державною. Це не поширюється на класи з навчанням українською мовою.

Дітей з порушенням слуху повинні забезпечити українською жестовою мовою та забезпечити їм вивчення української жестової мови.

Освітні програми шкіл можуть передбачати викладання одного чи декількох предметів поряд з державною мовою англійською чи іншою офіційною мовою Європейського Союзу.

Приватні заклади освіти можуть вільно вибирати мову навчання (крім закладів, що отримують публічні кошти), але вони мають навчити своїх учнів вільно володіти українською мовою відповідно до Держстандартів.

Права учнів

Учнів заборонено залучати до участі в заходах воєнізованих формувань, політичних партій (об’єднань), релігійних організацій.

Учням можуть соціально та матеріально допомагати за кошти державного та місцевого бюджетів, коштів юридичних та/або фізичних осіб, інших джерел, не заборонених законодавством.

Місцева влада може забезпечувати пільговий проїзд учнів до школи і додому. Місцева влада сама визначає, скільки вона готова на це витратити.

Місцева влада має забезпечувати безкоштовним харчуванням дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей з особливими освітніми потребами, дітей, які перебувають під соціальним супроводом або у складних життєвих обставинах, та учнів 1-4 класів із сімей, які отримують допомогу відповідно до закону «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям».

Документ також передбачає, що медзаклад разом з органами управління освітою щорічно мають безкоштовно оглядати учнів, проводити лікувально-профілактичні заходи у всіх школах.

Відповідальність за організацію харчування учнів у школі, за дотримання в них усіх вимог, в тому числі санітарно-гігієнічних, несуть засновники та директор школи.

Контролювати якість харчування учнів мають органи охорони здоров’я.

Права та обов’язки батьків учнів

Якщо батьки злісно ухиляються від виконання своїх обов’язків, щоб діти здобули повню загальну середню освіту, це може бути підставою позбавити їх батьківських прав.

Батьки за власною ініціативою та на добровільних засадах можуть надавати закладу освіти благодійну допомогу відповідно до законодавства про благодійну діяльність та благодійні організації.

Хто може бути директором школи і які його обов’язки

Директором школи може стати громадянин України, який вільно знає українську, має вищу освіту не нижче магістра, не менше трьох років педагогічного та/або науково-педагогічного стажу, організаторські здібності, фізичний і психічний стан, що не перешкоджає виконанню професійних обов’язків.

Директора обирають за конкурсом (це може не стосуватися приватних шкіл).

Його оголошують засновник або уповноважений ним орган:

·         одразу, коли вирішили створити школу;

·         не менше ніж за 2 місяці до завершення контракту з директором;

·         не пізніше 10 робочих днів з дня дострокового припинення договору з директором або визнання попереднього конкурсу таким, що не відбувся.

Оголошення про проведення конкурсу оприлюднюється на веб-сайті засновника та на веб-сайті школи наступного робочого дня з дня прийняття рішення про проведення конкурсу.

Для проведення конкурсу засновник формує та затверджує конкурсну комісію, чисельність якої має становити від 5 до 15 осіб.

Засновник зобов’язаний забезпечити відеофіксацію та (у разі можливості) відеотрансляцію конкурсного відбору з подальшим оприлюдненням на своєму веб-сайті відеозапису впродовж одного робочого дня з дня його проведення.

Строковий трудовий договір з директором укладають на 6 років (на 2 роки для особи, яка призначається на посаду керівником).

Одна і та ж людина не може бути директором школи більше ніж 2 строки поспіль (крім тих, що у селах з однією школою).

За матеріалами «Українська правда. Життя»